Вісім прем’єр за три дні
Якщо ви запитаєте театралів з багаторічним досвідом, за чим вони сумують зі свого радянського минулого, напевне, чимало хто згадає про доступну можливість поїздок на прем’єрі вистави до Києва, Москви, Пітера та інших мистецький столиць тієї країни. Нічні потяги, недорогі квитки, зіркові прізвища в афішах і величезне бажання побачити щось нове для студентів, представників мистецьких професій, інтелектуалів були прекрасною мотивацією. З об’єктивних причин новітня історія акуратно стерла ластиком цю традицію з теперішніх реалій. Щоб… вона ж почала відроджуватися у дещо іншому географічному форматі. На українській мистецькій мапі з’являється чимало просторово-часових локацій, на яких все більше тих, хто враження від подорожей полюбляє поєднувати із враженнями мистецькими, ставлять умовні прапорці. Ще донедавна це були переважно фестивалі, заради яких тисячі людей щороку долають сотні кілометрів, ночують у кемпінгах і справно зривають голоси на концертах кумирів. Минулий вікенд у Львові довів, що й театральні спецпроекти здатні збирати однодумців з різних куточків країни.
Його ініціювали та провели п’ять театрів Львова – Театр Лесі Українки, Театр Леся Курбаса, Перший театр, Театр «І люди, і ляльки» та Театр ляльок, – які на вихідні 12, 13 та 14 квітня склали свій репертуар таким чином, аби гості міста змогли переглянути вісім останніх прем’єр. Такий собі мистецький інтенсив, максимальна концентрація театру в обрамленні весняного Львова. Ну чим не спокуслива пропозиція? На яку радо відгукнулися і колеги (на виставах були помічені актори та режисери з Києва, Чернігова, інших міст), і студенти мистецьких вузів (першість у цій категорії – за Харковом, майбутні фахівці театру приїхали на львівський міні-фестиваль прем’єр разом зі своїми викладачами), і експерти Всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА», які до Львова прибули майже у повному складі. (За перемогу у цьому рейтингу продовжують змагатися чотири львівські вистави: «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», «Джалапіта», «Горизонт 200» та «Королева краси»). Зважаючи на те, що це була винятково приватна ініціатива, фінансова складова якої дорівнювала нулю, без мінімальної реклами та інших ознак авторитетних форумів, її однозначно можна зарахувати в актив як людям, що її реалізували, так і театральному Львову в цілому.
Нова драма, постдокументальна вистава, українська класика і сюрреалістична комедія для сімейного перегляду, трагікомедія за Мартіном МакДоною – львівська афіша була не лише щільною, але й різноманітною. Такими ж можуть бути і висновки глядачів. Хтось обов’язково відзначить титанічну роботу творців вистави «Горизонт 200» режисерки Олени Апчел (Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки), де в єдине ціле зібрані документальні монологи шахтарів із Львівсько-Волинського та Донецького вугільних басейнів, роздуми на різні теми акторів та театру і … багато-багато живої музики у виконанні неймовірно харизматичної Оксани Цимбаліст. Хтось під час цієї поїздки відкрив для себе молодих театральних акторів Миколу Березу та Ярослава Федорчука, яких раніше бачив лише на екрані. Або ж зауважив, що у столичної «Королеви краси» (режисер Макс Голенко, «Золоті ворота») є серйозна конкурента у Львові («Королева краси» Театру імені Леся Курбаса у постановці Ігоря Задніпряного). А один із висновків-прогнозів від експертів звучить так: львівські «Перехресні стежки» Івана Уривського обов’язково з’являться у списку номінацій фестивалю-премії «ГРА» наступного року.
… Дякуючи Львову за таку ініціативу, хотілося би заохотити інші міста підтримати цю ідею. Київ, Харків, Одесу, Чернігів, Дніпро… Міста, де народжуються достойні, сміливі, гармонійні вистави. А щодо Львова… Так тримати! Хоча для цілісності картини, звісно, доречно би бачити у цій афіші також і прем’єри двох найбільших театрів цього прекрасного міста.
На фото: сцена з вистави «Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи», режисер – Роза Саркісян