До зустрічі в театрі!
Ольга Семьошкіна – загальна театральна улюблениця. Людина щедрої душі та світлої харизми, вона ніби огортає своїм людським світлим єством репертуарні виставии двох Театрів Франка – київського та івано-фопнківського. У Києві Ольга – головний балетмейстер Першої сцени, яка цьогоріч відзначає 100-літній ювілей. Залюбки відгукнувшись на участь у проекті «Записки з підпілля», вона поділилася враженнями та досвідом від вимушеного антракту, каранину та самоізоляціі:
- У моєму житті за вісім років з’явилася можливість для самовиховання. Можливість переосмислення свого існування і дій. Можливісь спілкування з близькими людьми, турбота і визнання і…і….і…Як сказав Ромео Кастеллуччі: «…Где-то существует сакральное пространство, куда невозможно попасть, как минимум в человеческом виде; но куда можна заглянуть через определённые щели…» Простір подарував можливість дивитися все, що відкладалось на потім… Усе, що світ відтворив… Я скучила за нейролінгвісикою і канонічною філософією, мої близькі знають, які наукові праці мене зацікавили і що зараз актуально для мене, як особистості . А ще трохи для себе – грецьких трагедій Софокла і Еврипіда, підказку дали научні праці, заново розглядаю велику Античність під іншим кутом зору.
На карантині подивилась онлайн-вистави режисерів Ульріха Раша, Яна Боссе, Томаса Остермайєра, Томаша Пандура, Роберта Вілсона, Пітера Штайна, Кшіштофа Варліковського, Кеті Мітчел, Сари Кейн, Сімона Стоуна і інших…
Відкрила для себе талановитих Тимофія Кулябіна, Максима Діденка… Вкотре переконалася у не пересічності таких митців як Стефано Пода, Іво Ван Хове, Ріко Саккані, Ромєо Кастеллуччі, Саша Вальц, Алєкс Екман,Ноа Вєркхеім… Про фільми можна й не казати. Але дивилася чимало і залишилася під враженням від «Дау. Наташа», «Дау. Дегенерація», про ці проекти багато пишуть і багато сперечаються. Зараз беру участь в цікавомутеатральному фестивалі «ТЕАТР. NET» велика кількість вистав, яку потрібно встигнути подивитись і оцінити онлайн. Ми всі так прискорили час, що якби б не було цієї паузи, далі б просто-існували, не жили. На привеликий жаль, багато хворих і ніхто не знає коли скінчиться ця страшна епідемія.
Всі скучили за роботою в театрі, а тому повернемось не тільки працювати, а Служити Театру. Можу навести в приклад слова Тоніно Гуерра: «Жити треба там, де слова здатні перетворюватися в листя, розгойдуватися на вітрі або красти фарби хмар. За плечима наших бесід повинні стояти мінливі настрої пір року, відгомони пейзажів, де вони відбуваються. Неправда, що слова непідвладні впливу шумів і тиші, які бачили їх народження. Ми і говоримо інакше, коли йде дощ або при сонці, що ллється на мову …»
Вважаю, що нас усіх ця ситуація змінить… Є надія, що ми станемо кращими. За цей час, я думаю, кожен з нас заглядає в майбутне і готує нові ідеї та проєкти, я не вийняток. Але, «бажаєш насмішити Бога-розкажи Йому про свої плани..» Тож про плани якось потім…
Бажання увійти в Театр кожен день примушує слідкувати за колегами, але час навчив не втручатися, а споглядати. Нісарагадатта Махарадж точніше сказав: «Якщо Ви не вмієте бути задоволеним Зараз, маючи те, що вже маєте, ви не будете задоволені Ніколи, навіть маючи максимальні блага, які зараз можете собі уявити. Задоволення – не результат наявності певної кількості благ, а стан Серця, яке вміє бути задоволеним і дякувати!»
Я вірю, що кожен з нас чекає зустрічі, а потім ми будемо чути одне-одного і це дасть свої плоди , зустріч дасть можливість дивитися в один бік, відчуваючи себе і час, це і є служіння театру. Вистави будуть народжуватись… Перепрошую за утопію, але Віра – сильніша. Люблю свою справу. Люблю Театр.
До флешмобу «Записки з підпілля» долучається Оксана Когут. Вона не співає в «Сільві», «Принцесі цирку», «Фіалці Монмартру», але є однією з найважливіших жінок у царстві Київської Національної оперети, обіймаючи посаду заступника генерального директора-художнього керівника театру. Саме зараз Національна оперета, згідно попередніх планів, переживає процес оновлення, реконструкції, перетворення на театральний Версаль у центрі столиці. Дні карантину тут не стали днями байдикування.
- Звичайно, при наших щільних театральних графіках , карантин – це серйозне випробування, – зізнається пані Оксана. – Я, наприклад, сприймаю це як даність, яку не можу змінити. Тому, щоб не виходити в депресії , треба не заходити в них …
Маємо час і для роботи, і для себе, аби дивитись онлайн-вистави, кіно, читати книжки, щось готувати… Зокрема, я в цей період переглянула фільми зі своєю улюбленою Меріл Стріп. Наразі запланувала переглянути нові українські фільми, які ще не бачила. Зараз дивлюся «Спіймати Кайдаша».
Гадаю, після випробувань пандемією і театр зміниться, і зміниться суспільство. Для всіх цей період став приводом і можливістю зайнятися своїм розвитком, акумулювати сили для нових звершень.
Переконана, з’явиться багато нових ідей, які обов’язково реалізуємо. Звичайно, у театрів будуть проблеми з фінансуванням вартісних театральних проєктів. Гадаю, театри також переглянуть постановки планових прем’єр, які ще не в запуску.
Ми всі дуже скучили за своїми театрами, за улюбленою роботою!
Всім витримки! І до зустрічі в театрі!
Олег Вергеліс