Історія з постановкою п’єси про Жорж Санд і Шопена , загалом, навіть довша, ніж сам роман Фредерика і Жорж, який тривав вісім років.
Як розповіла автор твору і виконавиця головної ролі Лариса Кадочникова у виставі «Жорж і Фридерик. Вона і Він», романтичні і творчі взаємини двох видатних особистостей світового мистецтва її цікавили ще зі шкільних часів, коли вперше прочитала роман Жорж Санд «Консуело».
- І далі помалу тема стала наповнюватися новими мотивами, сюжетами, документами, архівами, – продовжує Лариса Кадочникова. – Так і народилася ця п’єса, як бажання доторкнутися до внутрішнього і творчого світів двох унікальних людей ХІХ століття. Геніального композитора-поляка, який шукав себе у Парижі. І видатної письменниці, творами якої зачитувалася вся Європа.
- Як відомо, їхня перша зустріч трапилася в одному зі світських салонів…
- І спочатку композитор дещо насторожено сприйняв невідому йому жінку. Потім ці два різні полюси прагнули взаємного тяжіння. Були їхні спільні поїздки, були суперечки про сенс життя і творчості. Вони взаємно творчо збагачували одне одного. І вже коли трапилася розлука, це певним чином вплинуло і на творчість обох. Усе було не так, як раніше. Це історія про двох вільних творчих людей, яким у певну мить видалося, що їм обом дещо тісно в одному просторі і в одному вимірі. Що ще важливо сказати – інстинкт материнства у Жорж Санд інколи був навіть сильнішим за творчі чи романтичні інстинкти. Тому певною мірою вона ще й сприймала Шопена за сина, ставилася до нього з материнським піклуванням. А, можливо, саме як мати, у певний час і відпустила від себе – на волю…
- П’єса написана доволі давно. Але їй довелося довгенько чекати режисерських рук та режисерської фантазії.
- Пригадую, було щире бажання її поставити у видатного українського кінорежисера Миколи Павловича Мащенко… Але, на жаль, не склалося. Це значить, що у кожного тексту, як і у кожного актора, – своя доля і свій час. Нещодавно так склалися обставини, що мій твір зацікавив талановитого режисера і кінознавця Станіслава Сукненка, якого я дуже ціную. Одного разу ми і вирішили, що годі вже чекати з моря погоди і треба працювати. Об’єднавши зусилля , розпочали перші репетиції в столичному Будинку кіно, керівництву якого вдячні за сприяння. Особлива подяка за сприяння та розуміння важливості нашої спільної справи – художньому керівнику Театру імені Лесі Українки Михайлу Юрійовичу Резніковичу, який усвідомлює, що актора тримає саме творча робота. До того ж, у нашому арт-проєкті задіяні і молоді талановиті актори нашого театру – Олена Тополь та Кирило Прокопчук. А в ролі Шопена – відкриття київської сцени, молодий харизматичний актор Андрій Карпов, який навіть зовні чимось схожий на знаменитого композитора – польською витонченістю та французьким шармом. Сподіваюся, що красиве обличчя цього актора відкриє для себе і наше нове українське кіно.
Підготував Олег Вергеліс
